Батьківський лекторій

Батьківські збори «Вплив сім'ї на формування особистості»

Мета: визначити разом із батьками їх задачі та головні пріоритети у вихованні; проаналізувати типи спілкування в родині, стилі родинного виховання, а також те, якою може бути любов до дитини; визначити, до якої субкультури відноситься їх дитина.

Обладнання: дошка, маркери, папір формату А4, комп'ютер, мультимедійний проектор

Хід проведення:

На дошці висять плакати:

1)    «Там, де немає мудрості батьківського виховання, любов матері та батька до дітей спотворює їх» В.А. Сухомлинський

2)    Сім'я – це особливий колектив, який грає у вихованні основну, довгочасну та важливу роль.

3)    Сім'я – головний інститут виховання.

4)    В сім'ї закладаються основи особистості.

5)    Те, що дитина отримує в сім'ї, вона зберігає протягом всього життя.

Вступе слово вчителя.

Шановні батьки, давайте сьогодні поговоримо про наших дітей. Про те, яку роль у їх вихованні відіграють сім'я та школа, адже сім'я та школа – це два соціальних інститута, від узгоджуваності дій яких залежить ефективність процесу виховання.

          Щоб виростити повноцінну людину, культурну, творчу та соціально зрілу особистість, необхідно, щоб вчителі та батьки діяли, як союзники, ділилися з дітьми добротою, досвідом та знаннями.

          Взаємовідносини сім'ї та школи важливі не тільки в перші роки перебування дитини в школі, коли вона ще не отримала необхідних здібностей до самоуправління своїми почуттями та поведінкою, актуальними вони залишаються і в старшому віці, бо саме в школі в дитини зявляється можливість до самовираження.

  

Учитель проводить «Мозковий штурм»

          Посередині на дошці класний керівник записує основне твердження, а батьки підбирають та називають свої судження.

 

          Протягом проведення батьківських зборів батьки допрацьовують створену схему на дошці.

         

Слово вчителя.

          Родина може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора виховання. Позитивна дія на особистість дитини полягає в тому, що ніхто, крім найближчих для неї в родині людей – мами, тата, бабусі, дідуся, брата, сестри, не ставляться до дитини краще, не люблять її так і не піклуються стільки про неї. І разом з тим, ніякий інший соціальний інститут не може потенційно нанести стільки шкоди у вихованні дітей, скільки може зробити родина.

          Тому зараз разом із вами ми можемо знайти ті головні напрямки, на які необхідно звернути увагу, щоб не «втратити» свою дитину.

Класний керівник разом із батьками заповнюють схему. За необхідності, батьки протягом зборів можуть самостійно заповнювати схему.

         

Слово вчителя.

          Шановні батьки, давайте разом із Вами проаналізуємо головні напрямки роботи у вихованні.

          Класний керівник може проводити бесіду з батьками, а може демонструвати матеріали за допомогою електронної презентації

1.    Типи спілкування.

Відомими й описаними в науковій літературі є такі типи:

«Менторський» тип спілкування, який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. У наш час оновлення та демократизації суспільного життя, гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий тип спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально-психологічного характеру стосунків.

«Інформативний» тип спілкування, спрямований на передавання певної інформації. «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв'язання проблем на основі наукової методології.

«Натхненне» спілкування вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, умінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозаміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог.

«Конфронтаційний» тип спілкування, який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.

          Слово вчителя.

Водночас тільки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні явища та предмети. Завдяки цьому вона створює певний комунікативний простір, у якому об'єднуються, співіснують її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний. Зазвичай розрізняють вербальні й невербальні засоби спілкування.

Тому кожен з батьків, відповідно до стилю виховання у сім'ї обирає свій стиль спілкування. Але, я наголошую на тому, що перш за все, кожен з батьків повинен враховувати індивідуальність своєї дитини.

          Класний керівник проводить гру «Незакінченні речення». Учитель розпочинає речення, а батьки завершують.

Гра «Незакінченні речення».

Якщо:

1.    Дитину постійно критикують, вона вчиться ... (ненавидіти).

2.    Дитина живе у ворожнечі, вона вчиться ... (бути агресивною).

3.    Дитина живе в докорах, вона вчиться ... (жити з відчуттям провини).

4.    Дитина росте в терпимості, вона вчиться ... (розуміти інших).

5.    Дитину хвалять, вона вчиться ... (бути благонадійною).

6.    Дитина зростає в чесности, вона вчиться ... (бути справедливою).

7.    Дитина зростає в безпеці, вона вчиться ... (вірити в людей).

8.    Дитину підтримують, вона вчиться ... (цінувати себе).

9.    Дитину висміюють, вона вчиться ... (бути замкнутою).

10.  Живе у розумінні та дружбі, вона вчиться ... (знаходити любов у світі).

Продовження лекції або комп'ютерної презентації.

Стилі родинного виховання.

Стилі родинного виховання формуються під дією об’єктивних та суб’єктивних факторів та генетичних особливостей батьків та дітей.

На вибір стилю родинного виховання вливають:

♦ типи темпераментів батьків, їх сумісність;

♦ традиції сімей, у яких виховувались самі батьки;

♦ науково–педагогічна література, яку читають батьки;

♦ рівень освіти батьків.

1. Вседозволеність.

Батьки з раннього дитинства дають повну безконтрольну свободу дій своїй дитині. Дорослі у таких сім’ях дуже часто зайняті собою, своїми справами, друзями, роботою. Їх мало хвилює душевний стан дитини, вони безучасні до його вимог і запитів. А іноді просто не вважають потрібним звертати на них увагу. Непослідовно і невміло батьки використовують методи покарання і заохочування. Вони можуть покарати дитину і в цей же час заохочувати її, аби тільки вона не засмучувалась і при цьому не заважала батькам. Головний метод виховання у такій родині – і батіг, і пряник. Батьки будують свої взаємовідносини з дитиною таким чином, що ненавмисно культивують у дитини пошук найбільш сприятливих форм взаємодії з оточуючими, стимулюють проявлення у дітей таких якостей, як догоджати кому-небудь, підлесливість, підлабузливість. Батьки постійно демонструють дитині зразки дволиких стосунків  з оточуючими: друзями, сусідами, родичами. У таких сім’ях при дітях обговорюють інших людей, а по мірі зростання дитини – разом із нею. Діти рано усвідомлюють науку вигоди: вигідні люди, вигідні взаємовідносини, вигідні для родини рішення проблем. У виборі форм поведінки в таких сім’ях дитина вільна, але в суспільстві інших людей від неї потребують формального прилюдного дотримання правил пристойностей. У таких дітей багато таємниць, які їм треба зберігати «на замку», а це значить, що вони постійно повинні бути настороженими. Навіть інтелектуальну діяльність своїх дітей батьки у таких сім’ях стимулюють для того, щоб витягти максимальну вигоду. У результаті такого виховання формується комфортний соціально–психологічний тип особистості.

2. Змагання.

При змагальному стилі сімейного виховання з раннього дитинства батьки шукають в діях своєї дитини щось видатне та незвичайне. Активність самої дитини постійно заохочується. Іноді дитина отримує заохочення не тільки морального характеру, але й матеріального. Батьки постійно порівнюють свою дитину з іншими дітьми і дуже страждають, якщо це порівняння не в його користь. Для розкриття талантів своєї дитини батьки дають можливість їй спробувати себе у різних видах діяльності, навіть тоді, коли дитина цього не хоче. Такий різносторонній розвиток, однак, позв’язаний не зовсім з інтересами дитини, а з батьківським егоїзмом. Батькам дуже хочеться при зручному моменті заявити про те, що їхня дитина „займається вокалом” тощо. Найчастіше це призводить до того, що дитина стає впевненою у своєї перевазі над іншими дітьми.

3. У процесі контролюючого стилю сімейного виховання формується тривожний соціально-психологічний тип особистості.

У таких родинах воля дітей суворо регламентується та контролюється. Батьки диктують дитині, що вона повинна одягати, з ким товаришувати, вони самі встановлюють режим дня дитини.

4. Співчуваючий силь сімейного виховання формує інтровертирований соціально-психологічний тип особистості.

Умовами формування такого стилю виховання є відсутність достатку в родині, погані побутові умови, відсутність духовної близькості членів родини, відсутність в сім’ї одного із батьків. У таких сім’ях дитина з раннього дитинства представлена сама собі. Відсутність цікавого ігрового матеріалу призводить до того, що дитина у своїх іграх програє трудові операції, які виконують її батьки або інші близькі їй люди.

5. Гармонійний стиль виховання формує гармонійний тип особистості. У таких сім’ях дитина завжди є бажаною дитиною, і батьки задовго до її народження розмірковують над тим, яку людину вони хочуть виростити та виховати. Дитина народжується, росте та виховується в теплій та дружній атмосфері. Батьки в таких родинах приділяють велику увагу до формування традицій та звичаїв своєї сім’ї, яких вони строго придержуються.

Класний керівник проводить педагогічний практикум для батьків

Батькам пропонується заповнити анкету.

Анкета для батьків «Життя Вашої дитини в родині»

Оберіть найбільш прийнятні для вас варіанти відповідей.

1) Як ви гадаєте, чого очікує Ваша дитина від родини, у якій живе?

а) доброї організації побуту;

б) радощів від спілкування;

в) спокою, захищеності.

2) Що найбільш вас хвилює?

а) здоров’я дитини;

б) навчання дитини;

в) трудова участь дитини в житті родини.

3) Чи самотня Ваша дитина в родині?

а) так;

б) ні;

в) не знаю.

4) Як Ви гадаєте, чи забажає дитина, щоб її майбутня родина була схожа на Вашу?

а) так;

б) ні;

в) не знаю.

5) Яка з наведених нижче життєвих настанов є, на ваш погляд, для дитини найбільш вагомою?

а) бути матеріально забезпеченою;

б) зустріти кохання;

в) мати багато друзів;

г) реалізувати власні інтелектуальні можливості.

6) Чи знайома ваша дитина з тими моральними і матеріальними проблемами, що існують в родині?

а) так;

б) ні.

7) Чи є у вашої дитини особисті таємниці, які вона приховує від родини?

а) так;

б) ні;

8) Що для вашої дитини вечір, проведений вдома?

а) радість спілкування;

б) нагода бути самою собою;

в) мука та нудьгування.

Після заповнення батьками анкети класний керівник пропонує їм ознайомитись з відповідями їхніх дітей на анкету «Моє життя в родині» та порівняти відповіді.

Продовження лекції або комп'ютерної презентації.

Індивідуальність дитини (субкультури).

Слово вчителя.

Із розвитком суспільства виникає потреба в різноманітних напрямках градації молоді та розвитку різних течій культур. Дуже багато дітей приєднуються до так званих «субкультур», які мають свої особливості. Тому при вихованні дитини на це також требу звернути увагу.

Загалом можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур:

1. Специфічний стиль життя і поведінки.

2. Наявність власних норм, цінностей, картин світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді.

3. Нонконформізм, тобто протиставлення себе решті суспільства, вороже ставлення і війна з його принципами поведінки, міжлюдські стосунки тощо.

4. Зовнішня атрибутика (вигляд, одяг, музика тощо), яка має символічне значення.

5. Ініціативний центр чи ініціатор створення зародження певної субкультури.

Зазначені вище загальні риси – ознаки сучасних молодіжних субкультур. Особливим в них є: стиль поведінки, „вчення”, зовнішні атрибути приналежності до певної культурної течії. Вони вимагають особливої заангажованості й, навіть, скрупульозності у їх сповідуванні. Це й „змушує” сучасну молоду людину, яка не вбачає жодного сенсу у своїй буденності, шляхах самоствердження чи духовній основі власного життя, нехтувати надбаннями й цінностями „дорослого” суспільства. Вона, звичайно, робить це із певним пафосом, легкістю і задоволенням. Максимум своєї уваги ця особа надає певній молодіжній субкультурі, стає залежною від принципів і впливів угрупування, а в її житті не залишається місця для чогось важливішого і суттєвішого. Для більшості молодих людей це означає загальномасштабне „ні” суспільству як такому, об’єднаному за спільністю вищезгаданих 5-ти ознак у свою „спільноту”, своєрідний „соціум”, який має становити ідеал їх світу, у межах якого вони бажають жити.

Тобто субкультурою варто назвати будь-яке об’єднання молоді із зародженням у її середовищі власних, незалежних від суспільства, елементів культури, зокрема мови (сленг), символіки (зовнішня атрибутика), традицій текстів, норм і цінностей.

Сучасна наука виводить певну класифікацію молодіжних субкультур. Загалом розрізняють такі їх різновиди:

- романтико-ескапітські субкультури (хіппі, толкієністи, байкери...);

- гедоністично-розважальні (мажори, рейвери, репери...);

- кримінальні (гопники, скінхеди...);

- анархо-нігілістичні (панки та інші).

          Хотілося б звернути увагу на парадокс, який завжди присутній у існуванні молодіжних субкультур: з одного боку вони культивують протест проти суспільства дорослих, його цінностей і авторитетів, а з іншого – покликані сприяти пристосуванню молоді до цього дорослого суспільства. Загалом у їх середовищі людина прагне відшукати власне людське щастя, безтурботне життя, хоче уникнути індивідуальної чи суспільної відповідальності, відчути „драйв”, „екстрим” через здійснення злочинів, вбивств чи аморальних дій, і так потрапляє у середовище панків, скінхедів, хіппі, гопників, навіть сатаністів, залежно від гостроти психологічних і духовних запитів людини.

Батькам пропонується обговорити ситуації.

Ситуація 1.

Ваша донька зробила модну зачіску, відрізавши косу та перефарбувала своє волосся в інший колір. Ваша реакція?

Ситуація 2.

Син привів додому великого дворового собаку. Ваші дії?

Ситуація 3.

Вашій донці запропонували роботу за кордоном у якості фотомоделі. Як ви вчините?

Ситуація 4.

Ви дізнались, що син приховує від Вас, що потоваришував із дівчинкою? Ваша реакція?

Слово вчителя.

          У нас у всіх є можливість вибору. Але саме від Вас залежить, якою виросте Ваша дитина. Школа – щось корегує, але ми ліпимо з того, що вже замішано. Реальні вчинки – ось що формує поведінку дитини, а не слова та повчання.

          Так як наші батьківські збори підходять до завершення, я пропоную Вам вдома провести з вашою дитиною тест на визначення її самооцінки. Успіхів Вам!

Додаток

Тест “Визначення самооцінки”

Тест включає 32 судження, з приводу яких можливі п’ять варіантів відповідей, кожна з яких кодується балами за схемою:

 дуже часто – 4 бали;

 часто – 3 бали;

 інколи – 2 бали;

 рідко – 1 бал;

 ніколи – 0 балів.

Судження:

 1. Мені хочеться, щоб мої друзі мене підбадьорували.

 2. Постійно відчуваю відповідальність за доручену мені роботу.

 3. Я турбуюсь за своє майбутнє.

 4. Багато хто мене ненавидить.

 5. Я володію меншою ініціативою, ніж інші.

 6. Я турбуюсь за свій психічний стан.

 7. Я боюсь виглядати дурнем.

 8. Зовнішній вигляд інших набагато кращий ніж мій.

9. Я боюсь виступати з промовою перед незнайомими людьми.

10. Я допускаюсь помилок.

 11. Як шкода, що я не вмію як слід розмовляти з людьми.

 12. Як шкода, що мені не вистачає впевненостві у собі.

 13. Мені б хотілось, щоб мої дії частіше схвалювали інші.

 14. Я надто скромний.

 15. Моє життя бескорисне.

 16. Багато хто неправильної думки про мене.

 17. Мені ні з ким поділитися своїми думками.

 18. Люди чекають від мене багато.

 19. Люди не дуже цікавляться моїми досягненнями.

 20. Я трохи бентежусь (ніяковію).

 21. Я відчуваю, що багато людей не розуміють мене.

 22. Я не відчуваю себе в небезпеці.

 23. Я часто хвилююсь і даремно.

 24. Я ніяковію, коли вхожу до кімнати, де вже сидять люди.

 25. Я себе постійно відчуваю скутим.

 26. Я думаю, що люди говорять про мене за моєю спиною.

 27. Я впевнений, що люди майже все сприймають набагато легше, ніж я.

 28. Мені здається, що зі мною має трапитись яка-небудь неприємність.

 29. Мене хвилює думка про те, як люди ставляться до мене.

 30. Як шкода, що я не такий комуникабельний.

 31. У суперечках я висловлююсь лише тоді, коли впевненний у своїй правоті.

 32. Я думаю про те, чого чекають від мене друзі.

Для того, щоб визначити рівень самооцінки, необхідно підрахувати бали за всіма 32 судженнями.

Сума балів від 0 – 25 свідчить про високий рівень самооцінки, за якою людина правильно реагує на зауваження інших і рідко сумнівається у своїх діях.

Сума балів від 26 – 45 свідчить про середній рівень самооцінки, за якого людина рідко страждає від “комплексу неповноцінності” і лише час від часу намагається підладнатися під думку інших.

Сума балів від 46 – 128 вказує на низький рівень самооцінки, за яким людина хворобливо переносить критичні зауваження на свою адресу, намагається завжди рахуватися з думками інших і часто страждає від “комплексу неповноцінності”.